Нерідко ми чуємо від багатьох гендерних організацій розмови про необхідність гендерної рівності, і нам це подається як необхідність рівності у правах між чоловіками та жінками. Але це – обман, бо якби це було насправді так, то вищезгадані організації могли б вживати звичайне слово “стать”. Але на практиці всі гендерні організації свідомо не вживають слово “стать”, а вживають саме термін “гендер”…

Дійсна суть гендеру прихована вже у самому визначені цього терміну. Ось визначення терміну “гендер”, яке подається в підручнику “Основи теорії гендеру”, що схвалений 2004 року Міністерством освіти і науки України та профінансований фондом Сороса “Відродження”: “існує щонайменше 5 (!) гендерів, що є рівними та повинні бути прийнятими громадськістю: чоловік, жінка, гетеросексуал, гомосексуал, транссексуал”.

Отакої! Додайте до цього те, що під словом “гендер” розуміють не біологічну, а соціальну стать, або ж соціальну роль, яку людина грає в суспільстві, ким вона себе вважає, – незалежно від того, яку вона має біологічну стать. І як ми вже побачили вище, на думку прихильників гендерної політики, таких соціальних статей є більше, аніж дві. Тобто термін “гендер” вже за самою своєю суттю є штучним і протиприродним.

Незнанням людей справжньої суті, яка ховається за терміном “гендер”, спритно користуються гендерні організації, які просувають гендерне законодавство через парламент України, наслідком цього стало ухвалення Верховною Радою України у 2005 році Закону України №2866-IV: “Державна політика забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на утвердження ґендерної рівності; недопущення дискримінації за ознакою статі”.

Таким чином, термін “гендер” увійшов у наше законодавство та поклав початок широкій пропаганді гендерної рівності, яка за суттю своєю є явною чи прихованою пропагандою гомосексуалізму, що випливає з визначення терміну “гендер”. Тому коли адепти гендеру говорять про гендерну рівність, насправді мають на увазі не статеву рівність між двома біологічними статями – чоловіком та жінкою, але ще й рівність між соціальними статями, яких, на думку ідеологів “гендеру”, мінімум п’ять.

Якщо б закон №2866-ІV не містив терміну “гендер”, а мав би лише звичне нам словосполучення статевої рівності, то суть його зводилась би до того, що: жінка і чоловік мають право на рівність, і жінка не може зазнавати дискримінації через те, що вона є жінкою, так само й чоловік. Тепер же, коли замість словосполучення статевої рівності вживається словосполучення ґендерної рівності, суть цього закону зводиться до того, що: якщо гомосексуаліст хоче займатися пропагандою гомосексуалізму через освіту, мати дітей, сім’ю, організовувати гей-паради, змінювати документи, а держава йому не дозволяє це робити – значить, він піддається дискримінації. Ось так через підміну понять адепти гендеру хочуть нав’язати нам збочений світогляд, який руйнує наші українські традиційні християнські цінності.

Класичним прикладом гендерного маразму та ідіотизму в світлі так званих “європейських цінностей”, які вперто нав’язують нам ліберали, стало прийняття ПАРЄ в 2010 році резолюції №1728. Ця резолюція стверджує, що поняття “гендерна рівність” означає, що людина не народжується ні чоловіком, ні жінкою, а сама може вибрати собі стать.

Практично всі гендерні організації прикриваючись розмовами про гендерну рівність та боротьбу проти дискримінації, просовують в суспільство та в систему освіти зокрема, пропаганду гомосексуалізму як норми, чим намагаються розхитати традиційну християнську мораль української нації.

http://www.ua.boell.org/, Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні, Посольства Швеції в Україні, Харківської міської ради, Харківської обласної адміністрації, Програми розвитку ООН в Україні та інших, є посилання на свій журнал для школярів під назвою “Гендерні шкільні історії”. І в цьому журналі на сторінці 60 є відкрита пропаганда та нав’язування школярам думки про те, що гомосексуалізм є нормою, а наша українська суспільна мораль, яка побудована здорових відносинах між чоловіком та жінкою, висміюється та подається як якийсь негатив.

Ось дослівна цитата: “За останні два десятки років ставлення до лесбійок, геїв, бісексуальних та транссексуальних людей у світі значно лібералізувалося. Усе більше країн урівнюють в правах гетеросексуальні та гомосексуальні шлюби і партнерства. На жаль, Україна рухається нині в зворотному напрямку, оскільки негативне сприйняття гомосексуальності, позиціонування її як збочення, злочину або гріха набуває поширення як серед пересічних громадянок і громадян, так і серед політиків, публічних осіб. Це називається гомофобією, а серед гомофобних людей є чимало таких, що працюють у школі…”.

Як бачимо, мало того, що цей гендерний підручник займається відкритою пропагандою гомосексуалізму як норми, то ще й людей із традиційними християнськими поглядами в цьому підручнику називають гомофобами, чим автори підручника завідомо програмують дитячу психіку на сприйняття того, що таке збочення, як гомосексуалізм, – це норма, а тих, хто не підтримує цього, зображають ненормальними.

Ось іще один приклад, який показує прямий зв’язок гендерних організацій із організаціями гомосексуалістів. Так, на сайті організації “Музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху” http://gender.at.ua/, в меті, задекларованій організацією, значиться: “Дивлячись на світ через гендерні окуляри. Перший, і поки що єдиний в Україні, музей історії жіноцтва, історії жіночого та гендерного руху – це музей, метою інформаційно-просвітницької діяльності якого є привернення уваги широких кіл громадськості до жіночої та гендерної проблематики; сприяння укріпленню культурних зв’язків між Україною та іншими країнами, консолідації міжнародного жіночого руху. Запрошуємо вас відвідати експозиції музею, завдяки яким ви зможете відчути на собі як відбувається гендерне конструювання у суспільстві”.

Тобто ця організація – для тих, хто не знає суті терміну “гендер” і позиціонує себе в першу чергу як борець за жіночі права. А на ділі? А на ділі ця організація на своєму сайті має посилання і реалізує спільні проекти, пов’язані з поширенням гомосексуалізму в суспільстві. Спільно з громадською організацією ГО “Інсайт”, яка є відверто гомодиктаторською, про що вона пише на своєму сайті. “Наша миссия. Мы работаем для людей, которые идентифицируют себя как лесбиянки, геи, бисексуалы, трансгендеры и квиры (ЛГБТК-сообщество)”. http://insight-ukraine.org.ua/mission. Так, нещодавно ці дві організації провели семінар на тему “ГЕНДЕР, СЕКСИЗМ, ДИСКРИМІНАЦІЯ (інтерпретація в світлі квір-теорії)”… “Как СМИ отражают стереотипные образы, даже когда пытаются их избежать. – Субкультуризация гомосексуальности vs десубкультуризация гомосексуальности: какой стратегии держаться? Семинар проводится совместно с Фондом Генриха Белля в Украине”, – http://gender.at.ua/news/2010-01-19-219.

Третім прикладом подібного тісного зв’язку – не лише смислового, а й прямого, між поширенням гендеру та гомосексуалізмому є сайт жіночого об’єднання “Сфера”, який у рубриці “Наші друзі” відкрито дає посилання на гей-лесбійські сайти: http://sphere.in.ua/druzi.html.

Також гендер-ідеологія вороже ставиться до сімейних цінностей. Так, співробітниця Ґендерного інформаційно-аналітичного центру “Крона” Ольга Плахотнік вважає, що якщо держава підтримуватиме консервативну модель сім’ї, то – цитата: “відповідальні батько та мати живуть в офіційному шлюбі, не роблять абортів і народжують двох та більше дітей, відроджуючи тим “традиції українського народу” та “інститут сім’ї”) – то це все спрямовує сімейну політику до ідеї, що суперечить ґендерній рівності”.

Як бачимо, тут має місце протиставлення ґендерної політики до традиційної сім’ї. Див: “Модели семьи:трансформации и тенденцииразвития. Материалы конференции 25.09.2010: сборник докладов и тезисов / Упорядочены: Шарыгина А.Б. – М.:Точка,2010, 102 с. Издано при поддержке Фонда им. Генриха Бёлля”.

Ще одним прикладом подібного ставлення є заява віце-президента жіночого гендер-лесбійського об’єднання “Сфера” Анни Шаригіної про те, що, на її думку, Україна не підтримує європейських стандартів, а й дискримінує одностатеві “сім’ї”. Також вона вважає, що українцям слід відмовитися від “застарілих родинних стереотипів”. І далі – в інтерв’ю Deutsche Welle Анна Шаригіна говорить, що українцям “треба відмовлятися від застарілого стереотипу, ніби дружина – це обов’язково красуня-господарка, а батько – сильний і годувальник”. Ось так, цінності сім’ї, ідеали, на яких споконвіку трималась і тримається міць та добробут української нації, вищезгадана гендеристка безсовісно називає застарілими стереотипами: http://www.civicua.org/news/view.html?q=1458678.

Європейські та американські ідейні натхненники наших адептів гендеру ідуть іще далі. Ось ще два приклади маразму так званих “європейських” та “західних цінностей”, які слугують маяком для наших вітчизняних лібералів і гендеристів зокрема. Наводжу приклади:

1. “У Шотландії медперсоналу клінік заборонили вживання слів “мама” і “тато”, щоб не образити гомосексуальні пари з дітьми. Крім того, у медичних закладах розвішують плакати не тільки гетеросексуальних, але і одностатевих пар із дітьми”.

2. На догоду гомосексуалістам у США в офіційних документах відтепер писатимуть не “мама” і “тато”, а “батько №1″ і “батько №2″: “У Держдепі такий крок пояснили тим, що гендерна ідентифікація батьків просто застаріла. У Сполучених Штатах з кожним роком зростає кількість одностатевих сімей, в яких виховуються маленькі діти”. http://tsn.ua/svit/derzhdep-ssha-zaboroniv-nazivati-batkiv-mamoyu-i-tatom.html.

Ми вже говорили про те, що ідеологи “гендеру” всіляко намагаються розхитати традиційну мораль. Прикладом подібного підходу є заява, зроблена у жовтні 2010 року колишнім доповідач департаменту освіти ООН Вернором Мунозе в інтерв’ю для “Радіо Нідерланди”. На його переконання, однією з найбільших проблем в освіті є недолік боротьби з “патріархальною культурою” і, що “релігія є найбільшою проблемою, яка існує у всіх культурах” – http://res.claritatis.cz/zpravy/z-domova/delegt-osn-oznail-nboenstv-za-nejvt-problm/4254?PHPSESSID=62638cda8a0ec91459d0eee2a5b8af1f. Подібне судження часом нічого не нагадує, з не такого вже й далекого нашого минулого?

У своїй злобі до релігії не відстають від європейських гендеристів і наші. Так у вже згадуваному підручнику “Основи теорії гендеру”, який рекомендований до використання у 2004 році Міністерством освіти і науки України та профінансований фондом Сороса “Відродження”, висловлюється думка про те, що оскільки релігійні й теологічні тексти написані чоловіками, тому вони мають дискримінаційний характер для жінок. Особливо нечутливим до ґендерних реформ, на думку авторів підручника, вважається Православ’я, де суворо зберігаються традиційні погляди на ролі чоловіка та жінки, а також є категорично неприпустимим рукопокладання жінок у священичий сан. Див.: Київський інститут гендерних досліджень: Основи теорії ґендеру. Навчальний посібник, 2004. http://ukraine2015.org.ua/img/library/o_t_gendera_maket.pdf.

Фактично всі традиційні релігійні конфесії в Україні захищають традиційні цінності та цінності двостатевої сім’ї зокрема, що дуже дратує ідеологів “гендеру”, які вважають традиційну українську сім’ю застарілим гендерним стереотипом.

На жаль, негативна практика впровадження гендер-ідеології не обминула й Волинь. Як повідомляє Волинський інформаційний портал, “ВОГО “Гендерний центр” є регіональним партнером у реалізації проекту “Гендер – у школу”, що буде реалізовуватися на Волині протягом цього навчального року. Координує цю діяльність у п’яти регіонах України (Київ, Львів, Луцьк, Вінниця, Дніпропетровськ) Міжнародна громадська організація “Школа рівних можливостей” за сприяння Посольства Фінляндії в Україні.

Мета цієї діяльності у впровадженні ґендерної освіти у систему позашкільного навчання та виховання. Організатори ставлять мету підготувати наставників-педагогів з числа працівників школи і одночасно юних тренерів та тренерок для поширення ґендерних знань серед своїх однолітків…” – http://vip.volyn.ua/news/u-lutsku-rozpochavsya-proekt-gender-u-shkolu-stvoreno-gendernii-nteraktivnii-teatr.

Ми розглянули негативні впливи гендерної ідеології на прикладі декількох організацій. На практиці їх, за найскромнішими підрахунками, близько сотні, і їх число з дня на день росте, тож вони, неначе павутина, обплутують нашу країну. Що стосується чи то фінансування, чи то організаційної, чи інформаційної підтримки, то серед тих, хто підтримує в Україні поширення гендер- та гей-ідеології, – чи не найбільшу активність проявляє фонд імені Генріха Бьолля. Крім власне просування гендеру, про що написано на сайті вищезгаданий фонд безпосередньо напряму інформаційно (а не виключено, що не лише інформаційно) підтримує поширення в Україні гомосексуалізму, оскільки на сайті фонду в розділі наші партнери є посилання на відверто гомосексуалістський сайт “Інсайт”. http://www.ua.boell.org/web/index.html.

На другому місці в числі тих, хто надає підтримку поширенню гендер-ідеології в Україні є фонд Джорджа Сороса “Відродження” та Посольство США в Україні. Досить активно поширює гендерну ідеологію та співпрацює з сайтами содомітів, є і Центр Програм імені “Фулбрайта”, про що наявна інформація на одному з таких сайтів: http://insight-ukraine.org.ua/node/231. Слід зауважити, що фінансування програми імені Фулбрайта в Україні здійснюється виключно Бюро у справах освіти та культури Державного департаменту США, про, що є згадка на сайті: http://www.fulbright.org.ua/page.php?pid=23&lang=1.

Слід зауважити, що вищезгаданими організаціями не закінчується перелік тих, хто тією чи іншою мірою сприяє поширенню “гендеру” в Україні.

Отож, враховуючи вищенаведені факти, стає очевидним, що “гендер” становить небезпеку, бо підриває моральні та духовні цінності українського народу, ідеологія гендеру несе чужі нам чужі фальшиві “цінності”, а радше – анти цінності, суть яких зводиться, як ми побачили, до нав’язування нормальним людям збоченої думки про те, що гомосексуалізм – це норма. Особливу тривогу викликає те, що подібного роду ідеї втовкмачують нашим школярам, а нерідко й дошкільнятам, чим руйнують слабку дитячу психіку і програмують сприйняття дітьми збочень як норми.

Наслідком впровадження гендерної політики може стати катастрофічне зростання числа гомосексуалістів, зменшення народжуваності та моральна і духовна деградація українського народу – з подальшим перетворенням його на бездумне стадо космополітів-споживачів, які втратили моральні та духовні орієнтири.

Враховуючи вищезазначену небезпеку, вважаю, що територіальні громади на місцях мають з’ясували дійсну суть гендерної політики та звернутися до Президента, голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра, Міністра освіти, науки, молоді та спорту – з вимогою припинити поширення гендерної ідеології в Україні. Варто було б також звернутися до СБУ з проханням припинити або обмежити діяльність гендерних організацій і тих із них, що надають їм інформаційну, організаційну чи фінансову підтримку, оскільки поширення ідеології “гендеру” становить загрозу національній безпеці України та майбутньому Українського народу.

Димитріан Давидовський,
ВО “Свобода”, м.Луцьк

Джерело