GM4XwDOHr7MУкраїну зовнішні сили, та їх внутрішні прислужники знову намагаються втягнути в зону чергового безглуздого конфлікту, з вкрай приманою метою, і ще більш туманними наслідками. Відтермінування урядом підписання кабальної Угоди про асоціацію з ЄС викликало море обурення в середовищі національно-свідомих громадян. Дивуватись цьому нічого. Адже такий дикий пресинг всіх без виключення ЗМІ витримати важко навіть психічно сильній людині. Основним посилом було, що буцімто ЄС врятує нас від експансії Росії. Ба більше будь-яка критика Євросоюзу одразу оголошувала пропагандою проросійського вектору. Інакше ніж маніпуляцією таку поведінку ЗМІ і політиків назвати важко.

Розглянемо ряд чинників через які Росія може впливати на Україну і як від них нас може врятувати ЄС.

Чинник військовий. За роки незалежності під приводом різних міжнародних угод та конвенцій, за фінансування переважно НАТО, США, Ізраїлю Україна позбулась ядерної зброї, стратегічних ракет, крилатих ракет та дальньої авіації. Не так давно почали втілюватись програми з ліквідації протипіхотних мін, ПЗРК, ба навіть деяких видів танків (які придатні до модифікації) та зенітних комплексів далекого радіусу дії. До цього слід додати також здачу високозбагаченого урану в 2010 році. Чи був хоч один виступ нинішніх політиків-євроінтеграторів, всезнаючих журналістів чи «громадських ініціатив» проти цього? ЖОДНОГО! Всі мовчали, удавали що не знали і не бачили. Тепер звісно всі волають про загрозу з боку Росії. До слова в Угоді про асоціацію передбачено подальше скорочення наступальних озброєнь. Але навіщо боротись проти знищення армії, на цьому рейтингу не заробиш, та й Брюсселі не похвалять. Краще волати про Росію і боротись за євроінтеграцію.

Чинник економічний. Протягом останніх 10 років російськими компаніями було придбано державний пакет акцій компанії ЮМС (51%), Луганський тепловозний завод, Львівський автобусний завод. Чи були хоч якісь протести проти цього? ЖОДНИХ. Крім того, які можуть бути протести, коли згідно норм ринкової економіки – ринок є відкритий, і грати на ньому може хто завгодно. Російські компанії ведуть собі спокійно бізнес в країнах ЄС, як в «старих», так напр. в Прибалтиці, і ніхто їм не забороняє, та й заборонити не може. Ринкова економіка!

Чинник культурний. Всі провідні ЗМІ які мовлять в Україні і проводять русифікацію населення власністю «наших» олігархів. Чому питання про русифікацію і дебілізацію не ставиться Коломойському, Фірташу і Ахметову не зрозуміло. До цьому слід додати дивні метаморфози, коли навіть політики, які завжди захищали статус рос.мови в Україні теж почали боротись за ЄС. Хоча дивуватись нічому, провідні русифікатори є власниками бізнес структур, які спокійно собі мають рахунки в ЄС, і туди ж і прагнуть. А от як ЄС врятує нас від наступу російськомовної псевдо культури (яке є копією псевдокультури заходу. Що телешоу, що «пісні» зірок естради) сказати важко.

Дуже підлим і цинічним виглядають численні заяви і соціологічні опитування: «А ви за Європу чи за Росію». Людей свідомо заганяють в рамки вибору, при цьому демонструючи жахливі картинки п’янства в Підмосков’ї чи мусульман в Петербурзі. При цьому чомусь ніхто не каже, що намази здійснюються і в Парижі з Лондоном, а п’янство і наркоманія чудесно існують напр. в Голландії. (А якщо це хтось скаже, зразу оголошується агентом Москви).

Нам кажуть, що нам треба інвстиції. А хто підніме питання, про повернення “прихватизованого” ахметовими, коломойськими, фірташами, ярославськими та іншими мільядерами, фірурантами-рейнгів “Форбс”. НІХТО! А повірте Європа не поможе боротись з олігархами.Фірташі і пінчуки чудово почувають себе в компанії англійських лордів. Лордів яким поляки та прибалти миють в цей час туалети. Дуже б нехотілось щоб до них додались українці.

Звісно, вибору «Я за Україну» ніхто не пропонує. Навіть національно свідомі громадяни вже виступають за «Європейську Україну». А чому не «українську»?

Насамкінець, варто розібратись, що вкладати в зміст «європейський». Звісно, історично Україна-Русь була в тісній взаємодії з Європейською цивілізацією. Однак, з Європейською цивілізацією, яка була християнською, де цінувалось корінне населення, а не мігранти з Африки та Азії, де існувала свобода слова, а не заборона заперечувати певні історичні події,а а фермера не вказували якої довжини мають бути огірки на його полі. Ця Європа почала зникати ще в 19 столітті, майже була добита 1945 році, і практично остаточно в 1968. Мрії про Європу для європейців остаточно зникли з уходом від вдали Шарля де Ґоля, який до слова вивів Францію зі складу НАТО (мабуть був агентом Москви, сказали б «наші» євроінтегратори). Звісно, в Європі можна сподіватись за зростання націоналістичних рухів, на це є вагомі підстави. Однак, дивовижно, але всі без винятку націоналістичні сили в Європі виступають проти ЄС. А як може бути інакше, якщо саме керівництво ЄС заявляє, що часи «націй та батьківщин» вже минули!

Ми є останнім островом істинної традиційної Європи, і ми будемо раді привітати націоналістичні революції в ЄС. Але зараз нам варто триматись подалі від будь-яких союзів. Як це робить європейська і багата Швейцарія, як це зробила Японія, як це зробив в важчих за наші умови Іран.

Українцям запам’ятати, що єдиним нашим союзником є наші власні армія і флот. Україна понад усе!